Свобода для Аппаза Куртамета

Я народився 19 серпня 2002 року в селищі Новоолексіївка Херсонської області.

Моє дитинство минало під кримськотатарські та турецькі пісні, у вуличних іграх у футбол — зовсім як у вас. Я ріс, живучи своєю ідентичністю, мовою і культурою.

Я приїхав до Туреччини — своєї другої батьківщини — щоб здобути середню та вищу освіту. Після її завершення повернувся в Україну. До війни працював в IT-компанії та одночасно займався волонтерською діяльністю.

У 2022 році, коли війна загострилася, ми з мамою Айше Куртамет переїхали до Львова. У травні 2022 року мама поїхала до Туреччини, щоб підтримати мою сестру, яка ось-ось мала народити. Я вирішив відвідати наш сімейний дім у Новоолексіївці та повідомив про це мамі.

Однак 23 липня 2022 року по дорозі додому мене затримали російські окупаційні сили в Херсонській області.

Близько двох тижнів я не міг зв'язатися ні з ким. Не міг подзвонити сім'ї і не знав, де перебуваю. Навіть я сам не знав, де мене утримують. Весь цей час моє ім'я, моє існування і моє життя були повністю в невизначеності.

Згодом на мою сім'ю чинився тиск з вимогою не "піднімати галасу" через моє викрадення. Але правда не могла залишатися прихованою. З'ясувалося, що мене утримують окупаційні сили і що мене вивезли до окупованого Криму. Приблизно через три місяці після викрадення, у жовтні 2022 року, підконтрольний Кремлю псевдосуд у Криму виніс постанову про мій арешт.

Мій батько Халіл Куртамет також був затриманий російськими силовиками 7 листопада 2023 року. Відтоді моя мама Айше Куртамет невпинно бореться за мою свободу. Вона звертається до міжнародних організацій і не здається, навіть коли стоїть на площах сама. Бо для матері мовчати — означає здатися.